Борис Крупницький

XX ст.Німеччина, ФранціяІсторичні науки

Борис Крупницький (24.07.1894, с. Медведівка, тепер Чигиринського р-ну, Черкаської обл. — 05.06.1956, м-ко. Гіммельпфотен, Німеччина) — науковий і освітній діяч, історик. Професор Українського Вільного університету та Богословсько-педагогічної академії в Мюнхені, дійсний член міжнародної Вільної академії наук у Парижі, голова і сторичної секції Української Вільної академії наук.

Борис Дмитрович Крупницький народився на Чигиринщині в багатодітній сім’ї сільського псаломщика. Освіту здобував спочатку в Черкаській гімназії, а з 1913 р. — на історико-філологічному факультеті Київського Університету св. Володимира.

З початком Першої світової війни перебував на фронті. Після демобілізації в 1918 р. продовжив навчання в університеті, але вже навесні 1919-го добровільно став вояком української армії. У 19919—1920 рр. — у складі 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Брав участь у її бойових діях, після відступу Армії УНР до Польщі був інтернований у табір для вояків у м. Каліш. Невдовзі емігрував до Німеччини. В 1926 р. вступив до Берлінського університету, де вивчав східноєвропейську історію. У 1929 р. захистив дисертацію «Йоґанн Християн фон Енгель та історія України» і отримав ступінь доктора філософії. Після цього на запрошення Д. Дорошенка перейшов працювати до заснованого в Берліні гетьманом П. Скоропадським Українського наукового інституту. Тут тісно співпрацює з Д. Дорошенком, В. Липинським та І. Мірчуком, видає монографії та статті з історії України XVII — початку XVIII ст., досліджує українсько-шведські взаємини.

Здобувши репутацію кваліфікованого історика, був обраний приват-доцентом Українського вільного університету в Празі, закордонним співробітником Українського наукового інституту у Варшаві та дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові (НТШ). З 1941 р. — професор Українського наукового інституту в Берліні.

Після закінчення Другої світової війни Б. Крупницький брав активну участь у відновленні діяльності в Мюнхені Українського вільного університету та НТШ, заснуванні Богословсько-педагогічної академії Української автокефальної православної церкви. Працював редактором історичного відділу Енциклопедії українознавства. Продовжував досліджувати проблеми вітчизняної історії, її зв’язок із загальноєвропейським історичним процесом, а також стан розвитку української історіографії загалом і на підконтрольних радянському режиму землях, зокрема.

У 1930—1950-х рр. вийшло понад 140 його наукових і науково-популярних досліджень, що репрезентували Україну перед тогочасною європейською читацькою аудиторією. Серед них монографії «Гетьман Пилип Орлик. Огляд його політичної діяльності (1928), «, „Гетьман Мазепа та його доба“ (1942), „Гетьман Данило Апостол і його доба“ (1948), „Українська історична наука під совєтами“ та ін.

Дослідницько-викладацьку діяльність ученого гідно оцінила наукова громадськість, обравши його професором Українського вільного університету та Богословсько-педагогічної академії, а також головою історичної секції Української вільної академії наук. З 1953 р. Б. Крупницький — дійсний член Міжнародної вільної академії наук у Парижі.