Григорій Ващенко

XX ст.Росія, Україна, Грузія, НімеччинаКультура і освіта

Ващенко Григорій Григорович (05.05.1878, с. Богданівка Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл. — 02.05.1967, м. Мюнхен, Німеччина) — педагог, психолог, письменник, громадський діяч, професор Українського вільного університету.

Народився в сім’ї священика. У 1898 р. закінчив Полтавську духовну академію. У 1899—1903 рр. навчався в Московській духовній академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. У 1903—1916 рр. учителював у школах Російської імперії, у 1903—1906 рр. — викладач російської мови в Кутаїському духовному училищі (м. Кутаїсі, нині Республіка Грузія), у 1906—1909 рр. — російської та церковнослов’янської мов у Тихвінському духовному училищі, у 1908 р. — історії у Тихвінській жіночій гімназії, у 1911—1912 рр. — викладач Тихвінського реального приватного училища. У 1912 р. повернувся в Україну; був педагогом у Тульчинському духовному училищі (1912), Тульчинському єпархіальному училищі (1912—1913), Роменській жіночій гімназії (1913—1916), Роменському комерційному училищі (1916). З 1917 р. — викладач психології, логіки, педагогіки, історії філософії, теорії та психології художньої творчості Полтавського учительського інституту. У 1918—1920 рр. — директор Полтавської учительської семінарії; у 1920 р. — лектор психології Полтавського інституту народної освіти; у 1921—1923 рр. — організатор і керівник педагогічного технікуму в м-ку Білики на Полтавщині. У 1923—1933 рр. працював у Полтавському інституті народної освіти: зокрема, викладав на факультеті соціального виховання (1923—1924), був керівником кабінету соціальної педагогіки (з 1925), професором педагогіки (з 1925). У 1933 р. звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і звільнений з інституту. Впродовж 1933—1936 рр. не працював за фахом. У 1936—1940 рр. — керівник кафедри педагогіки Педагогічного інституту в м. Сталінграді (нині м. Волгоград, Росія); у 1940—1941 рр. — завідувач кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інституту. Під час гітлерівської окупації України (1941—1943) працював у науково-освітніх установах Полтави та Києва. У 1944 р. емігрував до м. Мюнхен (Німеччина); з 1945 р. — професор педагогіки, психології та філософії Українського вільного університету, з 1946 р. — професор, у 1950—1957 рр. — ректор Української богословсько-педагогічної академії УАПЦ. Помер і похований у Мюнхені.

Наукові праці з педагогіки та історії української культури: «Український ренесанс ХХ століття» (1953); «Виховання волі й характеру» (т. 1—2, 1952—1957); «Проект системи освіти в самостійній Україні» (1957), підручники з педагогіки «Загальні методи навчання» (1928), «Виховний ідеал» (1947) та ін.

ПОСИЛАННЯ:

НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.: ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т. 1. — С. 294—295.