Леонід Тарабаринов

XX ст.УкраїнаТеатр і кіно

Тарабаринов Леонід Семенович (08.11.1928, смт Шалигине, тепер Глухівського р-ну Сумської обл. — 06.01.2008, м. Харків) — актор театру й кіно, педагог. Народний артист СРСР (1972).

У 1955 р. закінчив Харківський драматичний інститут (творча майстерня Д. Антоновича), після чого грав у трупі Харківського українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка; водночас (з 1968) — викладач кафедри майстерності актора Харківського інституту мистецтв ім. І. Котляревського (з 1989 — професор). Народний артист СРСР (з 1972), лауреат премії Національної спілки театральних діячів «Тріумф».

У театрі виконував провідні ролі в п’єсах українських, російських та західноєвропейських авторів: Ярема («Гайдамаки» за Т. Шевченком), Шпак («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Микола Задорожний («Украдене щастя» І. Франка), Іван, Михайло («Безталанна», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Василь Безродний («Лимерівна» П. Мирного), Дон Жуан («Камінний господар» Лесі Українки), Оврам («Патетична соната» М. Куліша), Федір Протасов («Живий труп» Л. Толстого), Чебутикін, Фірс («Три сестри», «Вишневий сад» А. Чехова), Мастаков («Диваки» М. Горького), Васін («Російські люди» К. Симонова), Лір, Лаерт («Король Лір», «Гамлет» В. Шекспіра), Клод («Дружина Клода» О. Дюма-сина), Лестер («Дженні Герхардт» за Т. Драйзером), Джеррі («Двоє на гойдалці» В. Гібсона) та ін.

Знімався в численних кінофільмах: «Поема про море» (1958, реж. Ю. Солнцева), «Кров людська — не водиця» (1960, реж. М. Макаренко), «Дмитро Горицвіт» (1961, реж. М. Макаренко), «Мовчать тільки статуї» (1962, реж. В. Денисенко), «Перевірено — мін немає» (1965, реж. З. Велимирович, Ю. Лисенко), «Хочу вірити» (1965, реж. М. Мащенко), «Візит ввічливості» (1972, реж. Ю. Райзман), «Довга дорога в короткий день» (1972, реж. Т. Левчук), «Еквілібрист» (1976, реж. Л. Нечаєв), «Якщо ворог не здається» (1972, реж. Т. Левчук), «Коли боги поснули» (2006, реж. І. Парфьонов) та ін.

ДЖЕРЕЛА: Митці України: Енциклопедичний довідник. К., Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1992.