Олександр Тисовський

XX ст.УкраїнаКультура і освітаГромадський діяч, Пласт

Тисовський Олександр (псевд. — Дрот; 09.08.1886, с. Биків, тепер Мостиського р-ну Львівської обл. — 29.03.1968, м. Відень, тепер Австрійська Республіка) — педагог, співзасновник і організатор Українського скаутського руху «Пласт», дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (з 1927), професор Львівського (таємного) українського університету (1920—1924), Українського державного університету ім. І. Франка (1939—1941) та Вищих агрономічних курсів (1941—1943) у Львові.

Навчався у Львівському університеті. За фахом — біолог, викладач природничих наук. У 1909 р. захистив докторську дисертацію. Від 1911 р. (по 1939) викладав природознавство в Академічній гімназії у Львові; у 1911 р. організував у гімназії пластовий гурток, з яким 12 квітня 1912 р. було складено першу Пластову присягу.

Вважаючи, що школа навчає, але не виховує, розробляє унікальну виховну систему, яка, хоч і подібна до системи світового скаутського руху, все ж має цілий ряд своїх особливостей, котрі відрізняють її від більшості скаутських організацій світу. Основний принцип системи — через працю над собою до розвитку та гартування свого характеру. Ключовим елементом у вихованні молоді, за Тисовським, є ігри та шляхетне змагання за найкраще виконання свого обов’язку. Головну увагу він покладав на самовиховання при допоміжній ролі виховника в «Пласті».

У 1913 р. Тисовський видає перший пластовий підручник під назвою «Пласт», який обґрунтував новий пластовий світогляд. Часи Першої світової війни утверджують у думці щодо необхідності розвитку «Пласту». На початку Першої світової війни члени пластового гуртка вступили до Легіону українських січових стрільців (УСС). У цей час Тисовський складає слова Пластової обітниці, яку 19 грудня 1916 р. вперше виголосила як присягу тодішня 1-ша чота пластового полку (згодом куреня) ім. Петра Конашевича-Сагайдачного у Львові на своїх перших чотових сходинах.

У березні 1916 р. О. Тисовський відновив діяльність пластових гуртків у Львові. Зі старших громадян для опіки над «Пластом» було сформовано Верховну пластову раду (ВПР) на чолі з Тисовським, яка відіграла роль крайової пластової ради і скеровувала діяльність усіх пластових частин у Галичині. О. Тисовський продовжував відігравати провідну роль у «Пласті» і в повоєнний період. З 1918 р. він очолював діяльність Верховної пластової команди (ВПК). У 1921 р. видав підручник «Життя в Пласті» — посібник, яким керуються тисячі українських пластунів всього світу.

У 1924 р. його було вдруге обрано головою ВПК. З цього ж року, як дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, впродовж чотирьох років був професором Львівського (таємного) українського університету. У 1926 р. стає заступником Верховного отамана (Северина Левицького). Тисовський — автор слів пластового гімну «Цвіт України і краса». Після заборони польською владою у 1930 р. «Пласту» він активно співпрацює з нелегальними пластовими структурами — Пластовим центром, кооперативом «Пласт», журналом «Вогні».

У 1939 р. залишає педагогічну роботу в Академічній гімназії і стає професором Українського державного університету ім. Івана Франка у Львові, де працює до 1941 р. ; згодом викладає на Вищих агрономічних курсах (1941—1943), водночас безуспішно намагаючись відновити пластові організації.

У 1944 р., у зв’язку з наближенням радянських військ, емігрує до Відня, де оселяється на постійне місце проживання. У 1961 р., за кілька років до смерті, встиг видати другу (доповнену й перероблену) редакцію свого підручника «Життя в Пласті». Помер у Відні. У 2002 р. перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові.

ПОСИЛАННЯ: Підручна книжечка пластуна і пластунки. — Нью-Йорк, 1990; Данилів Т. Основоположник Пласту — до 80-річчя д-ра Олександра Тисовського. — Мюнхен, 1966; Енциклопедія українознавства. У 10 т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.