Леонід Буряк

XX ст.СРСРСпортФутболісти, Тренер

Буряк Леонід Йосипович (нар. 10.07.1953, м. Одеса) — футболіст і тренер. Багатолітній гравець «Динамо» (Київ). Заслужений майстер спорту СРСР. Заслужений тренер України. Очолював національну збірну України з футболу у 2002−2003 рр.

Вихованець дитячої команди одеського заводу «Продмаш» та одеської футбольної школи № 6. Переломним моментом у житті хлопця стала гра на першість Одеси серед юнаків між командою «Продмашу» та юнаками «Чорноморця». Л. Буряку вдалося відзначитися у тій грі і 14-річного хлопця запросили прийти на тренування «дубля» «Чорноморця». У 1968 р. його взяли на передсезонні весняні збори команди до Болгарії. Крім загальнокомандних тренувань футболіст самостійно бігав кроси, вставивши у взуття металеві пластини, щоб зміцнювати ноги. Таким чином гравець виробив сильний удар здалеку — саме таким пострілом Леонід Буряк уперше відзначився у грі за «дубль» «Чорноморця» з «Араратом». Згодом футболіста «Чорноморця» викликали до юнацької збірної СРСР. Там він потоваришував з нападаючим Олегом Блохіном — майбутнім партнером у команді «Динамо» (Київ). Талановитого півзахисника помітили тренери «Динамо» (Київ) і у 1971 р. запросили до столиці УРСР. Але до команди «Динамо» Леонід перейде лише у 1972 р. Дебютував у грі на першість СРСР за «Динамо» з єреванським «Араратом». Після першого тайму кияни поступались противнику з рахунком 0: 1. Леонід Буряк вийшов у другій половині матчу, забив гол, і «динамівці» перемогли з рахунком 3: 1. Саме після тієї гри він уперше почув скандування свого імені на трибунах стадіону і на вулицях. Натовп залишав стадіон з вигуками: «Буряк! Буряк!». Сезон 1973 р. запам’ятався ще одним протистоянням «Арарата» і «Динамо» — у фіналі Кубка СРСР. Гра вийшла дуже неоднозначною — після результату 1: 1 (в основний час) призначили додатковий час. Розпочався він дуже вдало для «динамівців» — Буряка збили у штрафному майданчику, а Віктор Колотов реалізував пенальті. Незадовго до кінця гри тренер «Динамо» Олександр Олександрович Севидов замінив лідерів: Блохіна та Буряка. Єреванці перехопили ініціативу, бо спочатку зрівняли рахунок, а згодом забили й переможний третій м’яч. Після тієї поразки Севидов залишив команду. Новим головним тренером став Валерій Лобановський, до якого згодом приєднався Олег Базилевич. Сезон 1974 р. став для «динамівців» дуже успішним — перемога у чемпіонаті та Кубку СРСР. Це дозволило киянам стартувати у Кубку володарів кубків сезону 1974/75 р. Одесит провів більшість ігор, хоча у лінії півзахисту було чимало футболістів міжнародного класу, зокрема: Володимир Мунтян, Віктор Колотов та Володимир Веремєєв. Леонід Буряк зіграв шість поєдинків і забив один гол (у повторному півфінальному матчі проти голландської команди ПСВ − м. Ейндговен). У 1975 р. «Динамо» стало володарем Кубка володарів кубків. Восени того самого року радянські футболісти здобули ще один престижний трофей — Суперкубок УЄФА. На ХХІ Олімпійських іграх 1976 р. у Монреалі (Канада) збірна СРСР виступила успішно, здобувши бронзові медалі. У 1980 та 1981 рр. київська команда знову стає чемпіоном Радянського Союзу, а півзахисник Л. Буряк − одним із найрезультативніших гравців у цих першостях, забивши по 9 м’ячів. Загалом у чемпіонатах СРСР він провів 304 поєдинки у футболці «Динамо» та відзначився 54 рази. Напередодні сезону 1985 р. гравець несподівано для уболівальників покидає клуб, і зі столиці УРСР переїжджає у Москву − виступати за «Торпедо» (Москва). У 1985−1986 рр. грав за «Торпедо». Цікавим є те, що дебют Буряка у грі за москвичів відбувся саме у Києві — у матчі з колишніми одноклубниками. Рахунок було відкрито після удару Леоніда Буряка зі штрафного, який воротар відбив, але «торпедовець» Валерій Петраков переправив м’яч у сітку. Підсумок — перемога московського колективу з рахунком 2: 1. Згодом, у 1987 і 1988 рр. грає за «Металіст» (Харків), у складі якого здобув Кубок СРСР-1988. За всю кар’єру у першостях СРСР, на Кубок країни, у єврокубках, у складі збірної СРСР Л. Буряк у сумі забив понад 100 голів, увійшовши до символічного клубу бомбардирів ім. Г. Федотова. Закінчував ігрові виступи у фінських клубах. Першим досвідом роботи у ранзі тренера стали 1991−1992 рр., коли Леонід Йосипович очолював команду Евансвіллського університету зі штату Індіана, США. Після повернення до України, Буряк був головним тренером тернопільської «Ниви», яка намагалася втриматися у вищій лізі. У сезоні 1992/93 р. «Нива» стала 14-ю з 16 команд, а наступного року піднялася на 7-ме місце. Після таких успіхів тренера запросили до рідної Одеси очолити «Чорноморець». На чолі одеського клубу двічі ставав віце-чемпіоном України і, таким чином, виводив «моряків» до Кубка УЄФА. З 1996 р. був одночасно одним із тренерів збірної України. Після опущення на 7-му позицію у сезоні 1996/97 р. Леоніда Йосиповича залишили на посаді головного тренера, але передостаннє 15-те місце у чемпіонаті 1997/98 р. стало повним провалом — «Чорноморець» вилетів із вищої ліги. Перед сезоном 1999 р. Буряк прийняв першолігову російську команду «Арсенал» (м. Тула), але не пропрацював там до кінця першості через суперечки із керівництвом клубу. Повністю зосередившись на роботі з національною збірною України, Буряк у кінці 2001 р. стає її головним тренером — на цій посаді він замінив Валерія Васильовича Лобановського, який не зумів пройти кваліфікацію до чемпіонату світу 2002 р. Однак головного завдання Л. Буряк не виконав — Україна не потрапила до чемпіонату Європи 2004 р. У червні 2005 р. Леонід Йосипович очолив київське «Динамо», але на цій посаді успіхів не здобув, і вже через 3 місяці був звільнений. Автор книги «Горячие точки поля».

ДЖЕРЕЛА:
Енциклопедія сучасної України, т. 3. − К., 2004; Енциклопедія Олімпійського спорту України: Довідкове видання. − К., 2005.