Дмитро Іваненко

XX ст.СРСРНаука і техніка

Іваненко ДмитроДмитрович (29.07.1904, м. Полтава — 1994, м. Москва, Росія) — фізик-теоретик, автор протон-нейтронної моделі атомного ядра (СРСР).

Навчався в Полтавському педагогічному інституті, Харківському, Ленінградському університетах.

Працював у Фізико-математичному інституті АН СРСР, Ленінградському фізико-технічному інституті. У 1935 р. заарештований як «соціально небезпечний елемент» (Карагандинська в’язниця, заслання у м. Томськ). У 1936—1939 рр. — науковий співробітник Томського університету, у 1932—1942 рр. — співробітник Свердловського університету, від 1943 р. — професор фізичного факультету Московського університету (за сумісництвом завідував кафедрою фізики в Тімірязєвській сільськогосподарській академії, працював в Інституті історії природознавства та техніки АН СРСР).

До «клубу» великих фізиків Д. Іваненко потрапив у 1932 р. (у 27 років), коли опублікував статтю, в якій довів, що ядро складається лише з протонів і нейтронів. Через кілька тижнів В. Гейзенберг (німецький фізик-теоретик, один із засновників квантової механіки, Нобелівський лауреат 1932 р.) опублікував свою статтю про протон-нейтронну модель ядра, пославшись на висновки Д. Іваненка (зауважимо, що до цього домінувала протон-електронна модель атомного ядра). Відкриття Д. Іваненка привернуло увагу міжнародного наукового світу й сприяло участі видатних фізиків: Дірака, Вайскопфа, Перрена, Разетті, Жоліо-Кюрі та інших, у 1-ї Всесоюзній ядерній конференції в Ленінграді у 1933 р., ініціаторами якої були разом з Д. Іваненком А. Йоффе та І. Курчатов. У 1934 р. Д. Іваненко та І. Тамм запропонували модель ядерних сил. Д. Іваненко зробив фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії поля та теорії гравітації. Його ідеї сприяли науковим відкриттям, удостоєним Нобелівських відзнак.

Д. Іваненко плідно працював разом з Г. Гамовим, І. Померанчуком, О Соколовим, В. Родичевим, Г. Сарданашвілі, В. Амбарцумяном та багатьма відомими науковцями. Вчений був серед тих відомих науковців, хто разом з А. Йоффе та І. Курчатовим започаткував організацію радянської ядерної фізики. Не без Д. Іваненка виникли в Ленінграді та Харкові два потужних центри ядерних досліджень, які успішно конкурували з Московським ФІАН під керівництвом С. Вавілова.

Свідченням міжнародного визнання наукових заслуг Д. Іваненка є побажання, які залишили йому Нобелівські лауреати П. Дірак, Х. Юкава, Н. Бор, І. Пригожин, С. Тінг.

У Московському університеті встановлена премія імені Д. Іваненка для студентів фізичного факультету.

29 серпня 1949 р. на полігоні під Семипалатинськом (Казахська РСР) була випробувана перша радянська плутонієва бомба, створена науковим колективом, який очолював І. Курчатов і до якого входили І. Тамм, А. Аліханов, Я. Френекль, Д. Іваненко та А. Александров (двоє останніх — вихідці з України).

ПОСИЛАННЯ:

Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — Київ: «КИТ», 2007. — С. 185—186.