Дмитро Гуня

XVII ст.УкраїнаКозацька доба

Гуня Дмитро Тимошович (р. н. і см. невід.) — один з керівників селянсько-козацьких повстань в Україні в 1630-х рр. проти польсько-шляхетського гніту, козацький гетьман.

Походив ймовірно з козацької родини з Київщини. Подробиці біографії Гуні маловідомі. На поч. 30-х рр. XVII ст. очолював козацькі виправи проти Туреччини та Кримського ханства. У 1637 р. брав участь у повстанні під проводом П. Павлюка. Цього ж року був обраний полковником війська повсталих козаків, очолюваного гетьманом П. Бутом. Після поразки під Кумейками (тепер село Черкаського р-ну Черкаської обл.) Гуня, захопивши польську артилерію, на чолі козацького загону прорвався на Запорожжя. В січні 1638 р. його обирають кошовим отаманом. Запорожці, очолені Гунею, розгромили каральний загін ротмістра К. Мелецького, надісланий польським командуванням для знищення Запорозької Січі. Навесні Гуня бере участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом К. Скидана і Я. Острянина. Він розіслав посольства до кримського хана і на Дон з проханням про допомогу. В другій половині березня полк Гуні вирушив з Запорожжя з метою захопити переправи через Дніпро. Розгромивши окремі польські гарнізони, козаки взяли під свій контроль гирло Дніпра від Кременчука до Трипілля. Під Лубнами загони повстанців приєдналися до основних сил козацького війська. Після невдалого бою під Жовнином частина повстанців на чолі з Я. Острянином, відступила на Слобідську Україну. Козаки, що лишилися (бл. 20 тис. чол.), боролися далі, обравши гетьманом Гуню. Вони відійшли до гирла р. Сули, де збудували табір. У ньому з червня до 28 серпня 1638 р. оточені козаки, страждаючи від виснаження, нестачі харчів та фуражу, кілька тижнів запекло відбивали штурми військ М. Потоцького та Я. Вишневецького. Ватажки коронного війська відхилили пропозицію Гуні про укладення перемир’я. Наприкінці липня до табору Гуні пробилася частина загону повсталих під приводом Філоненка, що однак не змінило загального становища козаків. Розуміючи безперспективність подальшого опору, частина старшини вирішила почати переговори про здачу. Побоюючись зради, Гуня на чолі невеликого загону в ніч на 28.07.1638 прорвався з оточеного табору на Запорожжя. Позбавлені допомоги ззовні і, відчуваючи гостру нестачу провіанту, повстанці змушені були капітулювати. Навесні 1640 р. Гуня керував спільним походом донських і запорозьких козаків проти Туреччини. Його подальша доля невідома.