Григорій Саноцький

ПольщаДуховенствоАрхієпископи, Просвітителі

Саноцький Григорій (Гжегож, 1406, м. Санок; тепер Республіка Польща — 1477) — українсько-польський церковний і політичний діяч, гуманіст, архієпископ Львівський.

Григорій Саноцький — засновник першого гуманістичного гуртка в Україні, куди входив і відомий італійський гуманіст Філіпо Буанакорсі Калімах. Діяльність Калімаха в Україні пов’язана зі Львовом. Про нього відомо, що він не поділяв платонівського розділення душі і тіла, але підтримував «примиренську політику погодження і в знаній біографії прославляв свого друга, єпископа Григорія Саноцького, послідовника філософії Епікура, доброго християнина і високоморальну людину». Кілька десятків фрагментів навів Калімах особливо у творі під назвою «Життя і звичаї Григорія Саноцького» (1476). Навколо цих непересічних постатей гуртувалися учні й друзі, які невдовзі організували літературно-наукове товариство.

Саноцький був першим серед вітчизняних мислителів, хто рішуче й відверто критикував схоластичну філософію, яку називав «сонним маренням наяву». Своєю боротьбою зі схоластикою він започаткував новий ренесансно-гуманістичний етап у філософії України та Польщі. Вихідною позицією його філософії було характерне для гуманістів відкидання авторитетів і прагнення до самостійного осмислення і вивчення оригінальних текстів античних філософів та застереження щодо схоластичного нагромадження псевдокоментарів. Із боротьбою проти закостенілих авторитетів поєднувалася у цього мислителя відстоювання прав розуму, що виражалось у спробі унезалежнення науки від теології за допомогою вчення про подвійну істину. У своїй світоглядній позиції схилявся до раціонального обгрунтування релігійних істин: «те, що не спирається на жоден розумовий доказ, є глупотою і не гідне того, аби в нього вірити». Мислитель активно виступав за розмежування світської й церковної влади, відокремлення церкви від держави та їхнє невтручання у справи одна одної. Григорій Саноцький закликав до відокремлення, унезалежнення природознавства від релігії, до наукового пояснення явищ природи; гостро критикував тих, котрі намагаються закони природи підпорядкувати християнській теології. Різко виступаючи проти схоластичних міркувань, він радив братися до тих наук, особливо природничих, емпіричних, які дають практичну користь у житті.

Спираючись на ренесансне уявлення про людину як істоту, що поєднала в собі духовну і тілесну природу, обстоював всебічний гармонійний розвиток людини, її духу та тіла, націлював на досягнення повноти життя і самовиявлення. Посилаючись на Лукреція, він стверджував, що початок усього походить з тих самих зародків (атомів) і всі творіння однаково дбають і піклуються про збереження роду і життя». Йому належить гуманістична думка про реформу виховання, яку він намагався втілити в Краківській академії. В усякому разі, його перебування там, як пишуть польські дослідники, «становило цілу епоху» для цього навчального закладу.

Саноцький також був одним із тих гуманістів, котрі прагнули реабілітувати не тільки зневажувану феодальним суспільством фізичну працю, але й цілі соціальні верстви, зокрема купців, ремісників, міщан, які «приносять своєю працею пожиток суспільству». Натомість критикував феодалів за неробство. Він казав, що люди, «ступаючи крок за кроком уперед, позбавляються варварського стану завдяки своїй власній праці і самі є творцями власної долі». Визначаючи рівність людей перед Богом і законом, цінував у кожній особистості більше талант, аніж родову шляхетність.

НА ФОТО: Герб міста Санока (тепер Польща) В. Литвинов. Ренесансний гуманізм в Україні. — К.: В-во Соломії Павличко «Основи», 2000. — С.13.