Семен Гордий

XIV ст.Київська РусьКняжа добаКнязі та князівни

Семен Іва́нович (Симео́н Іоа́ннович)на прізвисько Го́рдий (1317—27.04. 1353) — князь московський, великий князь владимирський (з 1340).

Син Івана Калити. У 1340 р. хан видав Симеону ярлик, за яким «вси князи Русскии под руце его даны». Симеон уклав з братами мирну угоду, у якій він величається великим князем всія Русі.

З 1346 по 1353 р. Симеон Гордий був титульним новгородським князем. На момент смерті його батька новгородська земля та Москва перебували в стані війни, викликаної вимогою Калити сплатити «запрос царев». До повернення Симеона з ярликом великого князя із Золотої Орди новгородці встигли організувати походи на свої відторгнуті містечка Устюжну й Білоозеро. Повернувшись із Орди, Симеон почав готуватися до активних дій проти Новгорода. Він захопив місто Торжок, де залишив великокняжих намісників на чолі з князем Михайлом Давидовичем Моложським, братом ярославського князя. Саме тоді Симеон увінчався шапкою Мономаха у владимирському Успенському соборі на велике князювання. Він уклав також перші відомі внутрішньомосковські угоди зі своїми братами про розподіл повноважень. Новгород признав Симеона князем і сплатив йому данину.

Після закінчення новгородської війни брат Симеона Іван одружився з дочкою князя Дмитрія Брянського Феодосією.

Під час правління Симеона в 1348 р. відбулося відділення Пскова від Новгорода, після чого псковичі одержали право обирати своїх посадників. Єдина причина, через яку Псков залишався в складі новгородської землі, — церковні питання (новгородські єпископи були незалежними від московських). Після відділення Пскова від Новгорода Псков визнає московського князя своїм главою й погоджується обирати на псковське князювання осіб, які до вподоби великому князю.

Ольгерд, великий князь литовський, боявся возвеличення Москви і розв’язав з нею війну, але, не сподіваючись подолати Симеона власними силами, задумав занапастити його за допомогою татар. Він направив свого брата до Орди. Однак його сподівання не справдилися. Симеон Гордий теж поїхав до Орди й змалював хану повну картину небезпеки, що загрожувала йому з посиленням Литви. Хан дослухався і виказав йому брата Ольгерда, що змусило Ольгерда просити миру в московського князя.

Симеон Гордий помер від «морової язви» (епідемії чуми, або чорної смерті). Від цієї ж хвороби загинули два його малолітні сини, молодший брат Андрій Іванович Серпуховськой та московський митрополит Феогност. Московський, а потім і владимирський престоли перейшли до молодшого брата Симеона, Івана Івановича Красного.

Великий князь Симеон Гордий перед смертю постригся в ченці з ім’ям Созонт і склав духовний заповіт, до якого додаються три печатки. Одна печатка срібна, визолочена, з написом «печать Князя Великого Симеонова всея Руси», а інші дві — пом’яті воскові. Заповіт дійшов до наших днів. Він цінний тим, що це був один із перших руських заповітів, написаних на папері (до цього використовувався пергамент).

Похований в Архангельському соборі Московського Кремля.