Іван Домбровський

XVII ст.УкраїнаМова і література

Домбровський Іван (м., р. н. і р. с. невід.) — українсько-польський поет, автор історичної поеми «Дніпрові камени»; можливо, був придворним поетом князя Януша Острозького, а потім — князя Януша Заславського.

Латиномовна поема ІванаДомбровського»Дніпрові камени», надрукована бл. 1620 р., — одна з найвизначніших пам’яток, присвячених осмисленню української історії, в якій явно проступають гуманістичні риси. У творі автордокладно, у хронологічному порядку розповідаєісторіюУкраїни-Русі від 430 до 1618 р., написану з метою патріотичного й морального виховання українського читача, аби нагадати йому про славні, але забуті сторінки історії вітчизни. Друга мета — відкрити Україну для Західної Європи, заявити про свій народ, ідентифікуючи його з відомою там Київською Руссю. Розуміючи історію в дусі ренесансного гуманізму як наслідок діянь видатних особистостей, Домбровський славить подвиги, ставить за взірець для наслідування багатьох сучасних йому «рушіїв» вітчизняної історії. Бажаючи витворити свій історико-культурний ідеал, він підносить читачеві переконливі й яскраві «уроки» передусім своєї історії, оповідає про героїв та державних діячів, які заслужили вічну славу і вдячну пам’ять нащадків, та водночас показує сучасних йому володарів і меценатів гідними спадкоємцями предків. Епічний твір Домбровського — не просто поема на історичну тему, а історичне дослідження, що супроводжується докладними примітками, коментарями і посиланнями на достеменні джерела; чужі думки в тексті виокремлюються. Це збільшує наукову цінність самої поеми, а також переконливість наведених у ній фактів та висновків. З’являється яскраво виражене авторське волевиявлення, бажання висловити своє ставлення до зображуваних подій, усвідомлення себе як особистості, зокрема власних заслуг перед суспільством. У розумінні автора, ідеал правителя — поміркований філософ-гуманіст, який дбає про суспільне благо. Він декларував ідею справедливості, прославляв такі чесноти, як доброчинство, відвага, доблесть, освіченість, високо цінував людський розум, вірив у його силу й можливості. Засуджуючи коротку історичну пам’ять своїх сучасників, І. Домбровський прагне повернути державну гідність українському народові, нагадуючи йому про славні часи правління київських князів — аж до К. Острозького включно. Ті чи інші історичні події минулого, за автором, пов’язані між собою реальними чинниками. Людина розглядається як активний суб’єкт історії, здатний до свідомого соціально-морального вибору.

ПОСИЛАННЯ: В. Литвинов. Ренесансний гуманізм в Україні. — К.: В-во Соломії Павличко «Основи», 2000. — С. 20—21.